- БО "БФ "ДЕРЕВО МОГО ЖИТТЯ" є дійсним членом Асоціації благодійників України.
Сенси, що сприяють єдності: як говорити про ВПО у нових громадах
Правила спілкування з військовими від співзасновниць простору «Дерево мого життя»
19.12.2023
Актуальне інтервʼю з Мартою Михайлець, керівницею ужгородського осередку БФ «Дерево мого життя»
10.01.2024
За час повномасштабного вторгнення стрімко збільшилась кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які, тікаючи від війни, залишили рідні регіони і знаходять прихисток в інших. Ефективна інтеграція вимушених переселенців може стати новим витком у житті громади завдяки обміну досвідом і знайомству з культурою людей тих регіонів, які, можливо, не були відомі членам спільноти раніше.
Суттєву роботу у напряму ефективної інтеграції ВПО до громад, в які вони переїхали, ведуть громадські організації, зокрема фонд “Право на захист”. Фонд працює з проблемами внутрішньо переміщених осіб з 2014 та досліджує процеси інтеграції в нову спільноту. Окрім того, “Право на захист” співпрацює зі ЗМІ та надає журналістам інформацію для висвітлення тем про ВПО.
УП. Життя за підтримки Фонду “Право на захист”, залучивши фахівців з комунікації, журналістів та членів громадських організацій, вирішила з’ясувати, як зараз влучно писати й говорити про проблеми ВПО, щоби доносити суть до читача (глядача), не спотворюючи основних ідей меседжів.
За майже 2 роки повномасштабної війни основні меседжі у ЗМІ зазнають змін – те, що працювало на початку війни і згодом актуалізувалось у 2022, зараз не є ефективним. Поступово втрачає актуальність сама суть меседжів. Це пов’язують із тим, що інтеграція ВПО проходить певні етапи, а авдиторія звикає та потребує нових висловлювань. На цьому наголосила програмна координаторка Фонду Наталя Проскуренко.
“Після повномасштабного вторгнення кількість внутрішньо переміщених осіб значно зросла у порівнянні з періодом із 2014. Тому на початку вкрай важливо було доносити меседжі, що спонукали до емпатії, небайдужості, закликали допомагати переселенцям. На сьогодні більшість ВПО вже знайшли прихисток у нових громадах і першочергові потреби було задоволено. Але перед ними лишився виклик інтеграції у соціум. Отже, актуальними стали меседжі про користь ВПО для громади, про взаємодію з людьми і розширення горизонтів. Відбувається боротьба з певними стереотипами щодо ВПО, дискримінацією та стигматизацію. Меседжі стали глибшими – про людину, її емоційний та психологічний стан, її включеність та вплив переміщення”, – каже Наталя Проскуренко.
Також фахівчиня підкреслює, що дослідження, які проводить Фонд, свідчать про зміну фокусу меседжів – від загальних і всебічних, спрямованих на широкого читача (глядача).
“У кожній громаді своя ситуація, свої виклики і можливості. Важливо доносити, що історія кожної внутрішньо переміщеної людини унікальна і має свою унікальну цінність для приймаючої громади. Треба враховувати, що в різних регіонах і різних громадах може бути своя специфічна ситуація.
Наше тогорічне дослідження показує, що існують різні види конфліктів: ціннісні, культурні, релігійні, економічні та інші. В одних громадах області можуть частіше виникати ціннісні та культурні конфлікти, а в інших – через економічні фактори. Через це узагальнення можуть бути шкідливими для сприйняття у конкретних місцевостях”, – каже Наталя Проскуренко.
Акцентує, що перед проведенням комунікаційних кампаній у громаді необхідно визначити різні авдиторії та підібрати відповідну форму комунікації. Те саме стосується й каналів такої комунікації – їх варто підбирати, відповідно до ситуації. І це не завжди саме інформаційний канал (ресурс).
“Здається, що зараз конкретні заходи на місцях, в яких будуть брати участь і ВПО, і представники приймаючих громад, більш ефективно сприяють налагодженню діалогу та порозуміння. Це можуть бути культурні, освітні заходи, спільні заходи з благоустрою громади, волонтерські ініціативи тощо”, – каже фахівчиня.
Любов Михайлюк, директорка благодійної організації “Благодійний фонд “Дерево Мого Життя”, кандидатка в ресурс-орієнтовані консультанти та консультантка з військової психології. Надає психологічну підтримку переселенцям, зокрема тим, які приїхали та приїжджають на Закарпаття від початку повномасштабного вторгнення. Пані Любов підтверджує: взаємини ВПО з громадами покращуються на ґрунті взаємної мотивації та дії.
“Маємо дуже позитивні приклади: одні з перших вимушено переміщених осіб, які отримали психологічну підтримку від нас, за фахом були психологами, тож згодом й самі стали колегами нашого психологічно-освітнього проєкту, почали надавати психологічну підтримку тим вимушено переміщеним людям, що приїхали пізніше. Згодом вони повернулись додому. Але й сьогодні у нашій команді також є колега з Харкова.
Певна частина переміщених людей беруть активну участь у соціальному житті громади, допомагають на ярмарках, де волонтери проводять збір коштів для закупівлі дронів, плетуть сітки, збирають віск для окопних свічок. Ті, хто вже знайшов роботу, волонтерять у вільний час. Наприклад, у зимовий період, почали в’язати речі для поранених військових з протезами”, – каже Любов Михайлюк.
І додає: інформація у ЗМІ, що привертатиме увагу до потреб вимушено переселених співгромадян, має містити меседжі, які більше звертають увагу на емоційно стійкий стан людей та нові актуальні потреби: працевлаштування, соціальний захист тощо. Меседжі, що спонукатимуть місцеву владу роботи наступний крок в адаптації – мотивувати людей долучатись до роботи, волонтерства, соціально-активного життя громади.
“Зараз бачимо таку тенденцію: ВПО, які залишились, здебільшого є мотивованими інтегруватися в місцеву громаду. Прагнуть щось змінювати у своєму житті, працювати, займатись волонтерством. Знову ж таки, усе це залежить від того, наскільки людина є стійкою до виклику та до тих травм, які їй завдало повномасштабне вторгнення”, – каже Любов Михайлюк.
Керівниця БО наголошує, що зараз спостерігає необхідність створювати умови для додаткової мотивації вимушено переселених співгромадян з боку держави та благодійних організацій. Це треба для того, щоби підтримувати дієвість і рішучість ВПО, які мають бажання перекваліфікуватись, отримати нову роботу, реалізуватись у волонтерських практиках та інших громадських ініціативах.
Які меседжі та інструменти ЗМІ зараз допомагають інтеграції ВПО в громади – думка експертів.
Вдалі меседжі
Опиратись на результати досліджень
Марина Говорухіна погоджується, що меседжі у ЗМІ, що стосуються внутрішньо переміщених осіб і ті, що працювали на згуртування, підтримку бойового духу після 24 лютого, зараз втратили актуальність.
“У 2022 ще були сподівання, що війна буде недовго і, звісно, загальні меседжі – часто позитивні – нормально сприймалися і цільова авдиторія добре на них реагувала. Але тут потрібно відрізняти меседжі від слоганів.
Наприклад, «Все буде Україна» – слоган. А меседжі в комунікації мають нести інформацію, яка відповідає на запитання: що я хочу, щоб люди зробили і що їм за це буде? До прикладу, якщо ми формулюємо меседж із завданням, щоби краще інтегрувати і залучати внутрішньо переміщених людей в громади – потрібно зрозуміти, а що заважає їм нормально інтегруватися, в чому є проблеми і стосовно чого нам треба комунікувати” – наголошує Марина Говорухіна.
Підтверджує, що ефективні меседжі зараз мають відповідати на запити конкретних громад, мати локальний характер і бути зрозумілими цільовій авдиторії.
“Необхідно дослідити, а в чому є зараз виклики в різних громадах, які зараз думки населення стосовно якогось питання (скажімо, проблем інтеграції ВПО)? Якщо припустимо, є гіпотеза, що інтеграція проходить вдало, то що робити далі? Але ця гіпотеза має базуватися на дослідженні цільової авдиторії. Лише коли ми проводимо дослідження ЦА в громаді – розуміємо: «Ага, зараз люди думають про це. Зараз у них є хибні стереотипи стосовно цього». І завдання нашої комунікації – вирішити це, спростувати хибні наративи або взагалі створити нові – позитивні”, – каже фахівчиня.
Наголошує, що такі дослідження – завдання місцевої влади, яка має розуміти, яка ситуація з тими чи іншими проблемами є зараз і як її контролювати. Такі дослідження, зокрема, допомагають проводити міжнародні фонди, які, за словами Марини Говорухіної, дуже зацікавлені в тому, щоб органи місцевого самоврядування й громади зверталися до них з якісними проєктами і запитами.
“Тут у мене ще й велике питання до органів місцевої влади і до громадських організацій, які так само мають допомагати журналістам працювати з цими меседжами, формулювати їх, знаходити історії, тому що вони на місцях і розуміють контекст. Тож їхнє завдання – допомогти журналістам висвітлювати тему так, щоб показувати в кінці надію.
І я би сказала, що якраз ініціатива має йти саме з боку органів місцевої влади й громадських організацій. І я би дуже рекомендувала їм підвищувати свої навики в сфері комунікацій. Тому що якщо в Києві, у великих містах ці канали вже прокачані, то на рівні громад тут є велике поле для роботи і дуже крутих класних комунікаційних проєктів”, – каже Марина Говорухіна.
Меседжі у великих виданнях
Щодо меседжів і форм висвітлення проблем інтеграції ВПО, які спрямовані на широку авдиторію, як-от читачі всеукраїнських новинних порталів, фахівчиня відзначає необхідність працювати з “матеріалами, спрямованими на надію”.
“Тобто коли у вас у матеріалі є не жертва, а є герой чи героїня. Коли ви не проти чогось, скажімо, проти дискримінації внутрішньо переміщених людей, а за щось. Наприклад, «ми за те, щоби ці люди якомога швидше інтегрувалися». І пошуки варіантів рішень і так далі. І обов’язково позитивні приклади: що буде, якщо люди вдало інтегруються”, – пояснює Марина Говорухіна.
Наголошує, що найкращий спосіб доносити інформацію про внутрішньо переміщених осіб – це історії, в яких люди впізнають себе, своїх рідних і близьких.
Сторітейлінг
Андрій Куликов поділяє думку, що людські особисті історії найкраще привертають увагу до інтеграції внутрішньо переміщених людей та кола проблем, які з нею пов’язані.
“Гадаю, що не тези і не гасла потрібно формулювати, а розповідати історії. Це може бути історією успіху, історією поневірянь і, зрештою, успіху. Людська історія приверне увагу і покаже, наскільки ми можемо бути подібними у своїх переживаннях. І будь-яка історія про те, як приїхавши, умовно кажучи, на захід України, переселенці дізнаються нове, збагачуються культурно, і відповідно привносять своє цінне у ті громади, де опиняються. Раптом дуже багато людей стикнулись із потребою знаходити спільну мову з тими, з ким вони не мали її раніше. І мені здається, що у цьому є дуже велике наше надбання”, – каже Андрій Куликов.
Нагадує, що процес інтеграції ВПО не можемо розглядати у відриві від подій 2014, коли люди їхали з Криму, Донеччини та Луганщини – до більш безпечних регіонів. Тож “людські історії” про інтеграцію і взаємне збагачення були вже тоді, їх варто переповідати.
“Масштаб для тих часів був величезний. Я друзів набув ще з того періоду. Мій друг із Криму – російськомовний, виїхав до Полтави. У нього в Сімферополі була домашня електростанція на подвір’ї, не купував електроенергію у держави. У Полтаві перетворився на українськомовного українця. Почав будувати у себе на подвір’ї електростанцію. Вона сонячна і йому, звісно, половина людей сміючись казали: “Це тобі не Крим”.
Він її добудував. Одинадцять місяців на рік не купує електроенергію у держави, і вже сусіди у нього перейняли досвід: почали теж будувати сонячні електростанції на ділянках. Оце є взаємне збагачення. І мені здається, що така історія набагато більше дає, ніж будь-які гасла, які ми вигадуємо”, – каже Андрій Куликов.
Про міфи
Також Андрій Куликов звертає увагу на те, що інтеграція ВПО в нові громади і сторітейлінг у ЗМІ сприяє спростуванню певних міфів і стереотипів всередині суспільства.
“Коли виникає питання, чому на Донеччині, на Луганщині була така ситуація, що там українське не сприймали або було враження таке, що не сприймали (хоча насправді це не так – питання в тому, як його туди запроваджувати було) – часто чув, буцімто “ну так, вони ж не були не те, що за кордоном, вони в інші області України не виїздили”. Так от, насправді ця ситуація властива різним регіонам України.
Нещодавно знімав кілька інтерв’ю із прекрасними людьми з Волинської області. Вони медики і водії, які евакуюють військових і мирне населення і зараз їздять на Херсонщину, на Харківщину. Розповідали, що завдяки цим поїздкам багато дізнались, адже ніколи раніше не були на Сході й Півдні. І мені здається, що оце ще є одна наша подібність. Яка водночас показує, що коли ми намагаємось пояснити щось негативне, то все ж таки шукаємо винних у певному регіоні або в певному соціальному прошарку. Насправді ми дуже-дуже подібні”, – каже Андрій Куликов.
Акцентує, що багато міфів до нас “підкидає” РФ, а деякі міфи постають із “дружньої до нас, але часто не обізнаної до кінця західної пропаганди”. Таким, на думку Андрія Куликова, є міф, який активно обговорювався навесні 2022, що із заходу України люди їдуть за кордон, отримують соціальну допомогу, а свої квартири здають людям зі Сходу. Те саме стосується і стереотипів про людей зі Сходу, які досі жевріють в деяких частинах країни.
“Такі міфи також розвінчують позитивні історії людей. Наприклад, у Харкові було досить розвинуте виробництво бронежилетів. Але коли почалися обстріли – зруйнували виробничу базу. Вони евакуювалися до Львова, знайшли там спільну мову із місцевими підприємцями і владою. І тепер ЛОК (Львівський оборонний кластер) виробляє бронежилети, причому дуже якісно, не гірше, ніж закордонні.
Львів, так би мовити, надав їм змогу це робити, а вони створили у Львові велике підприємство, яке в тому числі зараз наймає на роботу львів’ян. Коли знаходимо подібні приклади в реальному житті – такі речі вражають”, – каже Андрій Куликов.
Наголошує, що зараз увага до проблем інтеграції ВПО має лежати в полі, що спонукатиме до рівноправного партнерства. А це питання місцевого самоврядування.
“У багатьох громадах істотно змінився склад населення. А в органах місцевого самоврядування вони не представлені, хоча беруть активну участь у житті. Звичайно, існують ці ради ВПО, але вони мають лише дорадчий голос. І тому треба думати над тим, як цим людям, які роблять свій внесок і часто дуже вагомий у розвиток громад, надати реальні засоби впливу на те, що відбувається”, – каже Андрій Куликов.
Меседжі мають викликати емпатію
Експерт погоджується, що зараз є запит на формування нових меседжів, але, що важливо, без узагальнення.
“Для громадянського суспільства часто авдиторія – вся країна. І мені здається, що це абсолютно неправильно. Якщо наша мета – побудова меседжів взаємодії, контакту з “іншим” – це інструментарій, який часто не має виключно будуватись на основі масової комунікації та ЗМІ. Це передусім мас-маркет – серіали, комп’ютерні ігри, якийсь роман, який будуть всі читати і затирати до дірок. І він буде давати ось цей емпатійний ефект. Ключове завдання – дати розуміння, хто “ховається” за різними соціальними групами (зокрема ВПО), що стояло за тим чи іншим обличчям”, – підкреслює експерт.
Меседжі, які актуальні на цьому етапі
На думку експерта, меседжі про допомогу ВПО та дієву інтеграцію мають будуватись за різним принципом. Якщо ми говоримо про вдалу інтеграцію, то тут важливо формулювати думку в контексті співпраці й взаємодопомоги.
“Якщо наша мета – вирішити проблеми ВПО, то це не має заміщувати собою теми посилення згуртованості і стійкості. Це мета – вирішити проблему ВПО. А умовно, я, будучи чи не будучи ВПО, як на це маю реагувати? Надати допомогу – окей. Розуміти впливи тих або інших упереджень також зрозуміло. Відповідно я тоді включаюся в допомогу конкретним людям, але це не про інтеграцію і не про адаптацію. Це тільки один з аспектів цієї проблеми. Якщо ж ми говоримо про адаптацію і інтеграцію – це історії про солідарність і взаємодопомогу, яких було багато у 2022. Там, де люди могли віддавати своє останнє”, – акцентує експерт.
Каже, що робота з певною соціальною групою, коли ми її протиставляємо суспільству чи дуже гостро виокремлюємо і не намагаємося “вшити все в концепцію”, а працюємо тільки з цим фокусом, дуже рідко спрацьовує. Наголошує, що часто, в історіях, які збирали для соціального проєкту і які можуть стати прикладом взаємодопомоги, йшлось не про допомогу одній із груп, а радше про бажання почути одне одного і зробити щось спільно.
“Була історія, наприклад, коли людина в Ірпені згадувала, що для неї, при тому, що там реально була ситуація виживання, поштовхом до повернення до життя стали тюльпани. Тобто просто тюльпани, які їй подарували незнайомці. Зараз вона почала висаджувати тюльпани на території, де живе. І мені здається, зараз дуже важливо підсвічувати саме ось цей момент взаємодопомоги і певної вдячності. На мою думку, такого підходу бракує”, – каже Максим.
Невдалі меседжі та матеріали про конфлікти
Меседжі, які можуть бути викривлені, зокрема російською пропагандою
Експерт вважає, що говорити потрібно про всі нагальні проблеми, не керуючись думкою, чи може це перекрутити ворог.
“Ворог здатний спотворити все і з будь-чого зробити свою тезу. Якщо ми про щось будемо мовчати, це зовсім не гарантія, що росіяни цього не використають. Якщо ми розкажемо якусь дуже добру для нас історію – зовсім не гарантія, що росіяни там не змінять буквально два-три слова і знову ж таки не використають. Тому я вважаю, що треба розповідати про все і насамперед про проблеми”, – каже Андрій Куликов.
Марина Говорухіна
Марина Говорухіна підтверджує думку про конструктивний підхід у висвітленні проблемних тем. Зокрема про конфлікти в громадах. Запит на журналістику рішень спостерігає в спілкуванні з органами влади й громадськими організаціями.
“Про конфлікти теж можна говорити в історіях. Наскільки я знаю, зараз в громадах застосовуються різні інструменти для подолання таких викликів. Є абсолютно різні способи, у який спосіб це вирішується. Це можна подавати як успішні історії. Через історію однієї людини вийти на те, що відбулося в громаді. Ще до повномасштабного вторгнення був величезний запит на журналістику рішень. Тобто коли журналіст не просто розказує, що ось є проблема, а показує варіанти розв’язання цієї проблеми і розв’язання ситуації, як це робиться, як це можна зробити, які рекомендації є тощо”, – каже Говорухіна.
Підкреслює, що журналістика рішень затребувана суспільством, оскільки маємо великий масив новин із меседжами про проблеми, які не можна вирішити.
Наталя Проскуренко
Про доречний фокус подачі інформації говорить програмна координаторка фонду «Право на захист».
“Якщо меседжі будуть акцентувати увагу на труднощах інтеграції, спричинених культурними відмінностями між ВПО і приймаючими громадами (релігія, мова тощо), вони легко можуть стати об’єктом маніпуляції і перекручування. Але і без російської пропаганди сприйняття таких меседжів у суспільстві може бути негативним. Тому варто зосередити увагу не на інтеграції всупереч відмінностям, а завдяки їм – новий кут бачення, нові знання і вміння, які привносять ВПО. Першочергова причина усіх труднощів – російська агресія проти України”, – каже Наталя Проскуренко.
Також вона додає, що зараз у Фонді спостерігають запит на висловлювання самих внутрішньо переміщених осіб, а також залучення експертів.
“За два роки повномасштабної війни склалась певна культура комунікації про соціально значущі явища. Передусім про проблеми ВПО і від імені ВПО мають говорити самі внутрішньо переміщені особи. Важливо давати їм платформу через інтерв’ю, сюжети, коментарі. Ключовою складовою комунікації мають бути експерти різних фахів: соціологи, психологи тощо. Також для висвітлення історій успішної інтеграції варто залучати представників приймаючої громади як на рівні місцевої влади, так і представників громадянського суспільства”, – зазначає Наталя Проскуренко.
Максим Єлігулашвілі
Експерт зауважує, що для проговорення проблем тієї чи іншої соціальної групи краще вести спілкування з фокусом на заклик “почути одне одного”.
“Ми маємо комунікувати про ВПО». Але ми війну проходимо спільно і в кожного різні досвіди її проживання. На фасилітованих обговореннях, зустрічах я спілкувався з учасниками, які, на мою думку, проходили пекло. Це пов’язано з тортурами. Але вони можуть бути стійкішими психологічно, ніж люди, які спостерігали за війною через соціальні мережі. Це точно необхідно враховувати в комунікації. Ми ж хочемо вибудувати стосунки, а це розмова про запити, потреби і інтереси всіх учасників. Отут важливо зрозуміти, як такий зв’язок будувати, які саме історії потребують розповідей. І який сторітейлінг буде посилювати «пошук розуміння “іншого” і усвідомлення себе”, – каже експерт.
Як говорити про конфлікти
Максим Єлігулашвілі наголошує, що конфліктні ситуації, упереджене ставлення до новоприбулих часто складається через те, що вони «підсвічують» проблему, яка вже була в громаді і дотепер не знайшла вирішення. Як-от брак місць у школах і садочках, який не пов’язаний напряму із ВПО. Стверджує, що проговорення таких та інших конфліктних ситуацій може стати відправною точкою до змін у взаємодії та загалом на рівні громад.
“Про конфлікти точно треба говорити, але з розумінням контексту. Також варто зважати, чи наш матеріал саме про конфлікт, чи про велике узагальнення. Якщо він, умовно, докидає до формування упереджень і посилення «ані всє такіє», то це маркер недієвого меседжу, інколи навіть небезпечного”, – каже експерт.
І додає: у таких матеріалах важливе висловлювання підтримки і уникнення хайпу.
“І це не про цензуру, а про ті кола на воді, які можуть піти від публікації. Тому що це, як на мене, дуже важливо: що ми будемо читати, як ми будемо читати. І що залишиться після цієї війни в спогадах і в реакціях”, – каже Максим Єлігулашвілі.
Тож тим журналістам, які долучаються до висвітлення теми проблем ВПО у ЗМІ, їхньої успішної інтеграції у нові громади, доцільно не лише консультуватись і співпрацювати з представниками влади на місцях, фондами, які збирають і аналізують інформацію в цьому полі, а й розуміти власну відповідальність за тексти, які виходять у велике інформаційне поле і можуть формувати уявлення читачів (глядачів) про велику соціальну групу, де в кожної людини своє обличчя, втрата і надії на спільне екологічне майбутнє в Україні.
За підтримки БФ “Право на захист”
Джерело – life.pravda.com.ua